Піонерами у цій справі були не будь-хто, а спортсмени-серфінгісти. Саме вони під час одного із затяжних штилів на тихоокеанському узбережжі, який надовго відібрав у них можливість займатися улюбленою справою - катанням на дошці по величезних хвилях і знайшли застосування своїм серф-дошкам. Щоправда, на... асфальті.
До них умільці приладнали невеличкі колеса та почали їздити, навіть не задумуючись над тим, що винайшли новий вид спорту - скейтбординг, який з кожним роком ставав усе популярнішим у більшості країн світу, в тому числі і в Україні.
Є прихильники цього спорту і в Кам'янці-Подільському. Вони, як і їхні однолітки та однодумці із сонячної Каліфорнії, просто обожнюють скейт і стоять на ньому більше часу, ніж на поверхні землі.
То який же він, навколишній світ, з висоти дошки та на швидкості руху на чотирьох поліуретанових колесах? Про все це та багато іншого ми попросили розповісти напередодні Міжнародного дня молоді 18-річного студента II курсу ПДАТУ Євгена ФЕДОРИШИНА, який народився і прожив усе життя в Києві та приїхав до Кам'янця-Подільського для того, щоб більше часу присвятити улюбленому спорту -скейтбордингу.
- На скейті катаюся вже 7 років, - розповідає Женя. - Займатися цим я почав дуже спонтанно та несподівано для самого себе. На дошку мене переконав стати мій друг Діма КУЛАКОВСЬКИЙ (він, до речі, є призером авторитетних змагань скейтбордистів «Red Bull Transformers"). З того часу я і скейт - нерозлучні. Але за ці роки мені так і не вдалося зрозуміти, як звичайний шматок дерева на колесах може приносити стільки радості та щастя людям?! Від катання на скейті відчуваю неймовірний приплив сил та енергії. Відчути цей драйв іншим способом просто неможливо. Такого позитиву навіть Дід Мороз на Новий рік Вам не принесе! Та що там говорити, скейт для мене - це все! Іноді навіть здається, що у скейтбордиста і наркомана дуже багато спільного. Різниця між нами лише в тому, що наркоман не може жити без голки, а я - без дошки.
- Не секрет, що у будь-якому спорті є велика можливість отримати травму. Не є виключенням, мабуть, і скейтбординг?
- Так. Скейтбординг - один із найбільш травматичних видів спорту, адже, рухаючись на дошці з великою швидкістю чи виконуючи небезпечний трюк, Ви не можете притриматися руками за кермо, як у велоспорті, чи зафіксувати ноги, як при катанні на роликах. Усе, на що можна розраховувати, - на власну гнучкість, реакцію та маневреність. За сім років катання я отримав чимало травм: вибивав зуби, розбивав обличчя та голову, набив не одну сотню синців. Але, дякувати Богу, жодного разу не ламав кісток і не потрапляв до лікарні. Секрет у тому, що намагаюся їсти якомога більше молочних продуктів (особливо сиру) та вмію правильно групуватися під час падінь. Іноді перехожі навіть дивуються, як я не розпався на шматочки після невдалого стрибка з великої висоти. Та я на це не зважаю, адже болю вже майже не відчуваю.
- Як до твого небезпечного захоплення ставляться батьки?
- Вони у мене дуже демократичні, тому займатися улюбленою справою не забороняють. Я навіть молодшу сестричку хотів навчити кататися, але потім сам відмовився від цієї ідеї. Не жіноча це справа - синяки набивати.
- Ти коли-небудь ламав свої скейти?
- Так. Приблизно 56 разів.
- Скільки?!
- 56. Ну, може, на один-два більше (!).
- Мабуть, недешеве це задоволення - постійно купувати нову дошку?..
- Так, недешеве. Придатний для їзди скейт у середньому коштує близько 1000 гривень, у той час, як у США його вартість складає 20-30 доларів.
- Можливо, це нескромне питання, але звідки ти береш стільки грошей на дошки?
- їх часто дарує мій друг Діма, в якого є власний спонсор. Інколи купують батьки, деколи доводилося заробляти гроші на різних тимчасових роботах самому, а коли це не вдавалося, то сидів по декілька тижнів без катання. Але то було жахливо!
- А знайти власного спонсора бажання не було?
- Мені вже неодноразово пропонували співпрацю різні спонсори - власники великих спортивних магазинів. Але я їм відмовляв, тому що скейтбординг за гроші - це не скейтбординг. Люди, які погоджуються кататися за валюту, починають жити зовсім іншим життям. Вони відчувають себе найкрутішими хлопцями на всій планеті, починають ходити по нічних клубах, вживати алкоголь, курити, а катанню на дошці натомість майже не приділяють часу, поступово перетворюючись на манекенів, які лише рекламують фірмовий одяг і спортивний інвентар своїх спонсорів. Знаю багатьох таких хлопців (мабуть, єдиний, хто не перетворився на бездушного манекена - це мій друг Діма КУЛАКОВСЬКИЙ) і бути одним із них не хочу. Ці люди назавжди втратили дух, силу та волю до справжнього спорту.
- Ти коли-небудь брав участь у якихось змаганнях зі скейтбордингу?
- Так. У Всеукраїнських змаганнях "Snickers Urbania» увійшов до десятки кращих скейтерів країни, а на інших Всеукраїнських змаганнях «Game of skate» став третім. Але особливої перспективи брати участь у змаганнях не бачу. Класно кататися можна і без цього. А місця на" них все одно купуються. Якщо у тебе немає грошей і зв'язків, ти ніхто, і перемоги тобі ніколи не здобути.
- Як корінний киянин, який професійно займається скейтбордингом, опинився у Кам'янці-Подільському?
- У Ваше прекрасне місто я приїхав декілька років тому на екскурсію і відтоді закохався у нього та його жителів і вирішив переїхати сюди жити, навчатися та повністю присвятити себе скейтбордингу. У виборі не помилився.
Виявляється, що багато років тому в Старому місті жив мій прадід. Мені подобається, що кам'янчани набагато приємніші та простіші ніж кияни. Вони завжди готові підтримати та допомогти. У столиці ж дуже багато людей, які просто марнують власне життя лише для того, щоб довести один одному, хто крутіший. Тут такого немає. Знаю, що більшість людей (особливо молоді) прагне переїхати до Києва, але робити там нічого, а от Кам'янець - це шик! І навчатися тут також можна. Я, наприклад, - студент Інституту агротехнологій ПДАТУ.
- Багато ти знаєш скейтбордистів-агрономів?
- Багато хто з однокурсників не розуміє мого захоплення та насміхається наді мною. Іноді це мене дуже засмучує, але намагаюся на це не зважати, адже добре сміється той, хто сміється останнім. Думаю, що набагато краще кататися на скейті, радіти життю, робити трюки та відчувати себе вільним на дошці, ніж пити пиво та горілку, курити траву та проводити вільний час у сумнівних компаніях! І не важливо, хто ти: агроном, зоотехнолог чи математик.
Головне, щоб у людини було захоплення. Добре, що мене оточують друзі - люди, які мене розуміють і підтримують. У Кам'янці їх у мене 12. Усі скейтери.
- Часу на скейті багато проводиш?
- Кататися можу дуже довго. Під час канікул та у вихідні присвячую цій справі весь вільний від сну час: із 7-ї до 23-ї години.
- Скільки ти вмієш робити трюків і в якому стилі катаєшся?
- Катаюся переважно у стилі Street. Вмію робити близько сорока різних трюків. Але це не межа. Проблема в поганому асфальті та відсутності спеціально відведеного місця для катання.
- Де ж ви зазвичай тренуєтеся?
- Поблизу Будинку культури. Але нас звідти постійно виганяють, хоча такого закону, який би забороняв кататися, немає. Ми розуміємо, що можемо завдавати комусь незручностей, але чому влада не сприяє у відведенні спеціального місця, де б ми могли займатися?.. Цікаво, що багато хто з моїх однолітків критикував ЯНУКОВИЧА, а він подивився, що в Донецьку хлопці не мають де кататися, і наказав побудувати для них скейт-парк.
- Женю, чого би ти побажав своїм друзям-скейтерам і всім, хто мріє зайнятися скейтбордингом напередодні Дня молоді та після Міжнародного дня скейтбордингу?
- Не комплексуйте та катайтеся! Життя одне, тому його потрібно прожити красиво та вільно. Скейт Вам у цьому допоможе!
Комментариев нет:
Отправить комментарий